Мій улюблений учень

 Ніжно-ніжно дістаю промінчик із глибини лівого передсердя і трепетно несу до правого передсердя, утворюючи єдине і неповторне коло кровообігу!  Милуюсь і насолоджуюсь: красиве і здорове серце живе і ритмічно пульсує, дихає і щедро випромінює… і шукає того, кому крихту віддати себе, сповнити душі тих, хто прагне любові.

      Шлях світлий-пресвітлий. 

  Біжу, лечу чимдуж, стан левітації. Інакше не можу. До кого? До тебе, омріяний, виколисаний у снах і думках , мій улюблений учень!

     Я відчуваю, що ти також чекаєш зустрічі зі мною. «Ми з тобою однієї крові». Нас об’єднують порухи серця, допитливі погляди, гострий розум, почуття гумору, жага знань, максималізм, віра в ідеали, але я не схильна ідеалізувати себе і тебе, мій улюблений учень.

   Наше спілкування строкате, як і саме життя. Ти вже знаєш,що ми – партнери, і часто в інтелектуальному пориванні рівний-рівному. В дебатах ти вмієш бути гарним опонентом, застосувавши знання з користю для себе та інших. У насолоді вчитися – ти навіть мені конкурент. Твоїй піднесеності та шляхетності я можу позаздрити.

     Ти життєлюб!

     Інколи ти видаєш на-гора: перші місця в конкурсах , олімпіадах, наукових читаннях. Інколи ти – гейзер, інколи – вулкан, сонечко, квіточка, зірочка, хмарка, торнадо! Але назавжди – мій улюблений учень. Чи хочеш ти ним бути – я тебе не питаю. Ти можеш каверзувати, сперечатись, плакати, сміятись, бігати, пускати іронічні бісики, забувати щоденник і зошит, вчити і не вчитися. Головне – ти мій улюблений учень . І нас об’єднує шкільна сцена. Ми співаємо на два голоси. Наш спів розливається, вкарбовується в цеглинки, нам гучно аплодують. Серця – в унісон. Промінчик. Усмішка. Невимовна радість. Це в тебе я навчилася бути сама собою. Тебе несуть хвилі креативу – я мушу не відставати. Пірнаємо в холодну купіль. Зринаємо. Це ти мене гартуєш щодня, я даю на це добровільну згоду.

 Промінчик живиться любов’ю, народжений з любові, ніколи не згасне. Опромінені любов’ю несуть її всьому світові.

С. Матющенко